— Яка найбільша проблема українського мілтеху прямо зараз? Яка біль турбує саме ваш бізнес нині найбільше?

Якщо говорити саме про нас, то найбільше мене турбує навіть не питання, чи можемо ми створювати технології. Можемо. Україна за ці роки дуже добре навчилася швидко створювати нові рішення, тестувати їх, переробляти буквально на ходу.

Питання в іншому — як зробити так, щоб технологія, яка вже працює і реально потрібна на фронті, була там у достатній кількості.

Ми дуже багато працюємо саме з евакуацією. І сьогодні це величезна проблема. Через дрони, FPV, мінування, постійне спостереження за маршрутами забрати пораненого звичним способом у багатьох ситуаціях стає надзвичайно складно. А для евакуації потрібні люди, транспорт — і в результаті ми ризикуємо вже не одним військовим, а кількома.

НРК зараз в Україні розвивається багато. Але якщо говорити саме про комплекси, які від початку створюються навколо задачі евакуації пораненого, з урахуванням його транспортування, захисту, фіксації, швидкості евакуації, — цей напрям ще потрібно дуже сильно розвивати. На державному рівні першочергово. 

Власне, MAUL ми саме так і створювали. Не як універсальну платформу, до якої потім вирішили додати евакуацію, а навколо конкретної проблеми: як забрати пораненого, як врятувати життя, як повернути людину рідним.

— Яку технологію сьогодні найбільше переоцінюють? А що, навпаки, недооцінене?

Мені здається, ми зараз дуже любимо слово AI. Іноді настільки, що складається враження: якщо додати AI до продукту, він автоматично стає технологічним і ефективним.

Я не хочу сказати, що штучний інтелект чи автономність не потрібні. Навпаки, це величезний напрям розвитку. Але на полі бою спочатку твоя машина повинна просто доїхати. Вона повинна працювати в пилюці, болоті, під навантаженням, мати нормальний зв’язок, бути ремонтопридатною. І бажано, щоб її можна було швидко повернути в роботу, якщо щось сталося.

Якщо говорити про недооцінені технології  я б назвав двигун внутрішнього згоряння. У контексті НРК ми дуже швидко перейшли до електричних рішень і ніби забули технологію, яка десятиліттями доводила свою надійність. А на війні важливо не те, наскільки рішення нове, а наскільки добре воно виконує задачу.

— Кого вам найважче наймати і чому? Як вирішуєте це питання?

Хороших інженерів справді знайти складно. Але ще складніше знайти не тих, хто просто шукає роботу, а тих, хто реально працює: бере відповідальність, проявляє ініціативу, вчиться і доводить задачі до результату. Для нас це важливіше за вузький досвід саме в miltech.

— Який skill або кілька навичок зараз найцінніші для інженера в defense tech? Чому?

Напевно, перше — це здатність дуже швидко вчитися і перебудовуватися.

Тому що тут немає такого: ми написали технічне завдання на два роки вперед і тепер спокійно за ним працюємо. Поле бою змінюється швидше. Друге — системність. Можна бути дуже сильним спеціалістом у своїй вузькій сфері, але тобі все одно потрібно розуміти весь продукт. Як механіка пов’язана з електронікою, як зв’язок впливає на сценарій застосування, як те, що ти намалював, потім буде виготовлятися і ремонтуватися.

І третє, я б сказав, — нормальне ставлення до зворотного зв’язку)).

У нас військовий —  це не просто «користувач продукту». Це людина, яка може перевірити твоє рішення в таких умовах, які ти в жодній лабораторії повністю не відтвориш.

Тому дуже цінний інженер, який вміє не тільки створити, а й почути: ось тут незручно, тут довго, тут складно, тут треба інакше — і швидко це змінити.

— Що цивільний IT неправильно розуміє про мілтех?

Можливо, те, що defense tech — це приблизно те саме IT, просто продукти тепер для війська.

Ні. Тут взагалі інша ціна помилки.

У цивільному продукті щось не спрацювало — ти випустив update, виправив bug, користувач отримав нову версію. Тут твій продукт може в цей момент виконувати евакуацію пораненого. І це дуже змінює ставлення до всього  до тестування, до надійності, до швидкості реакції, до відповідальності.

Друге — defense tech насправді дуже багато про hardware. Про виробництво. Про те, як твій прототип перетворити на сто однакових машин, потім на тисячу, як їх обслуговувати, ремонтувати, навчити людей ними користуватися. А найголовніше виготовляти їх не тільки в Україні.

Зробити одну машину, яка поїхала — це дуже круто. Але це ще не означає, що ти створив продукт, що працює на результат.

— Якою буде війна через 2–3 роки з технологічної точки зору?

Можна сказати, що я хочу, щоб за 2–3 роки ми вже святкували перемогу і говорили про ці технології вже з позиції досвіду, який допоміг її наблизити)). 

 Я думаю, що найголовніша тенденція вже зрозуміла: людину будуть усе більше прибирати з найбільш небезпечних задач. Там, де сьогодні йде військовий, завтра повинен їхати або летіти робот. Це стосується не тільки ударних систем. Це розвідка, логістика, підвезення боєкомплекту, мінування, розмінування, евакуація.

Буде більше автономності, більше машинного зору, більше рішень, які зможуть продовжувати виконувати задачу в складних умовах зв’язку. Але я не думаю, що через два роки з’явиться якась одна технологія, яка все змінить і на цьому війна стане абсолютно іншою. Швидше це буде постійна гонка. Ти зробив нове рішення — противник знайшов протидію. Ти змінив рішення — він знову адаптувався.

Тому виграватиме той, хто швидше проходить цей цикл. І для нас принципово, щоб у цій технологічній гонці ми не забували, навіщо взагалі все це робимо. Для мене справжній розвиток технологій — це коли все більше небезпечних задач ми можемо передавати машинам, а не людям.

—  Що б ви хотіли сказати IT-фахівцям, які вагаються, йти чи не йти в дефтех?

Я б точно не агітував людину йти в defense tech тільки тому, що зараз це модно. Це складна індустрія. Тут дуже високий темп, дуже велика відповідальність і часто немає комфортного горизонту планування.

Але якщо для людини важливо розуміти, навіщо вона робить свою роботу,  тут із цим проблем немає. У нашому випадку все дуже просто: ми створюємо НРК, який допомагає рятувати життя. І для нас головне — зробити все, щоб завдяки технологіям якомога більше поверталися живими.

І я думаю, що цивільному IT зараз точно є що принести в цю індустрію. Нам потрібні дуже різні люди — програмісти, інженери, електронники, спеціалісти з computer vision, embedded, продукту, виробництва. Але треба бути готовим до того, що тут твоє рішення оцінюватимуть не презентацією і не кількістю користувачів.

Його оцінюватимуть тим, чи виконало воно свою задачу в реальних умовах. Тут ти дуже добре розумієш, навіщо робиш свою роботу, бо її результат — не абстрактні показники, а реальний вплив на те, що відбувається на фронті.

/

Український DefTech уже давно перестав бути ринком окремих ентузіастів і волонтерських розробок. Компанії конкурують за замовлення, інженерів, технології та швидкість масштабування — і водночас мають постійно адаптувати продукти до реальних умов війни.

Гість нового випуску «7 питань до DefTech CEO» — співвласник та CEO AIDrones Костянтин Гуща. Поговорили про те, з якими викликами сьогодні стикаються українські виробники, де на ринку найбільша конкуренція та яким може бути наступний етап розвитку DefenseTech.