Британська автомобільна марка Mini презентувала ексклюзивну серію автомобілів під назвою 1965 Victory Edition. Цей масштабний реліз присвячений одному з найвеличніших тріумфів у спортивній історії бренду – легендарній перемозі класичного Mini Cooper S у культовому ралі Монте-Карло 1965 року. Ювілейне виконання покликане об’єднати автентичні візуальні риси історичного ралійного автомобіля із сучасними цифровими технологіями та фірмовим гоночним настроєм марки.
Ексклюзивний пакет стайлінгу розроблений відразу для трьох найпотужніших модифікацій: хетчбека Cooper S, трекового варіанта John Cooper Works (JCW), а також електричного JCW Electric.
Головною особливістю екстер’єру стала фірмова червона емаль кузова Chili Red, яка ефектно поєднується з дахом та корпусами зовнішніх дзеркал заднього виду, пофарбованими в чистий білий колір Glazed White. Через капот, дах та кришку багажника проходить контрастна біла гоночна смуга, а на бічні двері нанесли історичний стартовий номер «52». На задніх стійках з’явилися матові написи «1965», а колеса прикрасили унікальними 18-дюймовими легкосплавними колісними дисками з особливими ювілейними ковпачками маточин та клапанами колісних вентилів.
Внутрішнє оздоблення кабіни серії 1965 Victory Edition повністю відповідає гоночному статусу. При відкриванні дверей водія та пасажирів зустрічають металеві накладки на пороги з вигравіюваним пам’ятним роком «1965». На внутрішній обшивці дверних карт змонтували металізовані плакетки з індивідуальною присвятою ралійному успіху. До списку базового оснащення увійшов повний комплекс асистентів безпеки та передова мультимедійна система з круглим OLED-екраном.
Бензиновий Cooper S Victory Edition споживає в середньому 6,7 літра пального на 100 км, версія JCW – 6,6 л/100 км, а електричний JCW Electric витрачає близько 15,5 кВт-год енергії на 100 км пробігу.
Довідка «АЦ»
Тріумф екіпажу Тімо Мякінена та Пола Істера на ралі Монте-Карло у січні 1965 року є однією з найбільш фундаментальних сторінок в історії бренду, оскільки він назавжди розвіяв міф про те, що Mini — це лише крихітна і дешева міська машинка для домогосподарок. Того року перегони проходили в умовах жахливого бурану, глибокого снігу та ожеледиці, через що зі 237 стартувавших екіпажів до фінішу змогли дістатися лише 35 машин. Маленький Mini Cooper S під стартовим номером 52 із крихітним 1,3-літровим двигуном зміг ущент розгромити набагато потужніших та більших конкурентів від Porsche та Ford на засніжених серпантинах французьких Альп. Ця перемога довела всьому світові геніальність концепції конструктора Алека Іссігоніса та інженера Джона Купера, які за рахунок рознесення коліс по кутах кузова та використання переднього привода наділили Mini тим самим легендарним «картінговим» рівнем керованості, який дозволяв проходити слизькі повороти на швидкостях, недосяжних для класичних задньоприводних суперкарів тих років.